тече пісок з пустелі в дзиґарі,
секунда вічна, рік – на три піщинки,
«той довше проживе, хто не горів»,
іржа їсть покій і минає вчинки
подужай біль: зірвати цей капкан,
бо він мов якір трібний в трясовині,
від супокою рухати бархан,
коритись вітру, що штовхає в спину,
іти на дно від спізнених благань,
спливати сумом, схованим від світу,
«лупати сю скалу» як іордань,
й на вчинок цей себе благословити
(2020)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880482
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2020
автор: Світлана Ткаченко