Замовчаними вíршами кричати,
Надривно, від безвиході жаги.
Усю себе безтямно розтрачати,
Лишаючи, як річка, береги.
А згодом ледь відчутно, невловимо
Для тебе стати сном чи міражем.
Легесенько, ефірно та незримо
Торкатись твого серця вітерцем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880216
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2020
автор: Тетяна Мерега