Так хочеться вернутися додому,
Там де доріжка вилась під вікном,
В той сад квітучий де гуляля в ньому,
Що став в ці дні лиш спогадом ,лиш сном!
Тоді не знала ,що бувають війни,
Що нищать все і край твій і рідню,
Просто цвіла, а дні були надійні,
Що буде краще, заживем в раю!
Таке не сталось, доля насміялась,
Війна розбила всю нашу сім'ю,
В далекий край дорога простягалась,
Про рідний край тепер я тільки сню.
Створилося життя в чужій країні,
У мене діти, внуки, чоловік,
Вже є й правнуки,та душа ще й нині,
Забуть не може той дитячий вік.
Судьба людини, як широке поле,
Доріг нема, ти робиш стежку сам,
Часами цвітом, а часами болем,
Ідеш, не покоряєшся вітрам.
Ось так і я,хоч вмру тут на чужині,
Не покорюся бурям змить чуття,
Любoв віддала тількі Україні ,
Візьму її до вічного буття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879103
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2020
автор: горлиця