Останній поцілунок в стиснуті вуста,
Останній дотик до твоїх долоней.
Ще мить – і нескінченна пустота
Заповнить душу і гарячі скроні.
Нечутні кроки дивних сновидінь
Тривожить будуть темними ночами.
Нестримні сльози перетворять в тінь
Мою печаль і виллються дощами.
Твої вуста не вимовлять «люблю»,
Твій дотик не розбудить пристрасть тіла.
Я ще пульсую – значить , я живу!
А мрія … десь у вічність полетіла…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878999
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.06.2020
автор: Тетяна Мошковська