За чорними дзеркалами –
Безмовна порожнеча,
Задушливі ходи
В планеті без поверхнь.
Під темними підвалами,
З яких не буде втечі –
Померлої води
Невпинна коловерть.
Незнаними провинами
Закреслені рятунки
Недосягненних віх
І втрачених чеснот.
Суглинками і глинами
Влаштовані лаштунки,
Де тупотіння ніг
Невидимих істот.
Світанок десь займається
За всесвітом забутим.
Повітря вже тремтить
Від цокоту цикад,
А небо – обертається
За паростками рути,
Згортаючи за мить
Досвітній зорепад.
Там вітер – наче спомини –
Охоплює й проймає,
Змітаючи сліди
Небачених істот.
Здається, що потомлених
Цей шлях до небокраю
Все кличе ним піти
Вздовж неба й світлих вод.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878912
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2020
автор: Ігор Крикотун