Трава росте, не схожа на сусідню:
закручена,
маленька,
десь тонка...
Аж тільки зараз в'ється вона стрімко,
собою всім гукнула, що - ВЕСНА!
Ось тільки все було б одноманітним,
та різні квіти в тій траві ростуть:
жовтенькі,
білі,
сині... та всі світлі...
Хоч різні та... всі разом, це, мабуть,
закон природи - бути з нею разом,
творити разом весняну' красу.
Цікаво те, що всі ростуть відразу,
і разом гинуть, впавши під косу...
Та щось повільно в травах опинилось,
таке біленьке, мов зимовий сніг...
Пелюстка квітки бруньці залишила
якийсь болючий, дивний серцю слід...
Невдовзі вітер з'явиться незвичний,
полиє дощ, цвітіння обпаде...
Та це колись... Ніщо, на жаль, не вічне,
та назавжди в поезії живе.
І хоч на мить забути негаразди,
зварити чаю, сісти край вікна,
забути те, що є уже позаду,
прийняти в серце що - ПРИЙШЛА ВЕСНА!!!
Це мить, це час природу полюбити,
а з нею варто вже, мабуть, себе.
...В біді весна... І що тепер робити?
Біда людей долає день за днем...
Не знаю я, нічого я не знаю...
Сиджу собі я мовчки край вікна,
гарячий чай, подувши, допиваю,
радію?..
Ні?..
Та зараз є весна...
21.4.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878902
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2020
автор: Андрійчук Назарій Володимирович