Порожньо й сумно стало в сквері,
Лиш чути стогін з-під землі...
Коріння просить відчинити двері,
Щоб випустить свої жалі.
Ще зовсім молоді каштани,
Вони, як братики, собі росли.
На брук плоди свої роняли,
Для горобини - друзями були.
Ще восени, зібравшись на спочинок,
Тихо поринути в зимовий сон;
Заскреготали пили, загули, завили -
Каштани-братики всі полягли разом...
Стоїть в жалю і тужить горобина
І сквер тепер навік осиротів.
Лиш пні від стовбурів й донині,
А корені гниють в землі сирій.
Як можна оцінити людські вчинки:
- Жорстокість до природи - так. - Чи ні ?
Тепер оця ,,чума" , напевно, не новинка,
Бо ми - піщинки Матінки-Землі .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878880
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2020
автор: Галина Лябук