[b](Є друзі, про яких завжди є що сказати. Такою була моя подруга Лебідь Олександра Іванівна. Відлетіла душа її в вічність, а думки і слова тут про неї.)
[/b]
Вона відходить
Вона… відходить…
Тихо… День при дні…
Із болем і… свинцевими думками.
Не хоче чути
Друзів і рідні…
Життя краплинками у небуття тікає.
Вона відходить…
Раптом… в інший світ…
Ізвідти не вертаються ніколи
Ні трав у росах
Ані світлих віт,
Ні дітвори, ні зошитів, ні школи…
Вона відходить…
Знаючи про те,
Що вже ніколи сонця не побачить…
Без неї кущ троянди зацвіте
І теж за нею в темряві заплаче.
Вона відходить…
Щоб колись прийти
У білий світ ромашкою малою.
Й коли вітрець
Над нею пролетить,
Про неї нагада мені полою.
21.01.2018.
[b]І грішна, і свята[/b]
(Пам’яті моєї подруги Лебідь Олександри Іванівни присвячую. 2 роки тому її крилата душа відлетіла у вічність).
Не плава вже Лебідонька між нами…
В політ останній птаха піднялась…
Не вихор підхопив її – цунамі…
До вічності порогу подалась.
Висока, тонкошия, з гарним личком,
Трудилась у житті, немов бджола.
Відспівували – плакала й капличка,
Бо ж рано її доля відцвіла…
Лишилась… пам’ять, а це школа, діти
Й усміхнені, припухлі ледь уста…
Не вміла вона тліти чи диміти…
Була в житті і грішна, і свята…
4.06.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878675
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2020
автор: Ганна Верес