Птахом лину на зустріч з тобою
В серці юність розмаєм цвіте…
В тім гаю, де верба над водою
Диво-квітка кохання росте.
І втішається біла ромашка…
Їй не треба губить пелюстки,
Бо із співом весняної пташки,
Про любов нашу линуть чутки.
Руки - крила лягають на плечі,
Погляд німо по тілу снує…
І зникає в душі порожнеча,
Що тривожила серце моє.
Слів нема... а говорять лиш очі...
В них бездонна краса почуттів.
Зваба Нюкти - предивної ночі
Неземних їм дала кольорів.
А як губи злились в поцілунку,
Потонули в красі небеса…
З тої чаші медового трунку,
Лиш під ранок осяде роса.
Ніжно так лоскотатимуть трави...
Хоч шепоче ромашка: «Пора…»
Та звабливо у ритмі октави,
Нас в шатрі приховає верба…
04.06.2020
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878573
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2020
автор: Любов Таборовець