Ранок пахне м'ятою і хлібом.
І самотністю до сьомого числа...
Все довкруг якесь несправжнє, ніби
й вишня за вікном ще не цвіла,
Й не губила цвіт так окаянно
на бруківку, мокру від дощу...
О, почути б спрагле знов: "Кохана,
ні на мить тебе не відпущу!".
Але дощ притишує уяву.
Догорає десь на сході ніч.
Для коханого зварити б врешті каву
і прогнати всі негоди з дому пріч.
І позбутися цього жаского "ніби",
і надпити рідного тепла...
Пахне ранок м'ятою і хлібом.
І самотністю до сьомого числа...
3.06.20 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878557
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2020
автор: Леся Геник