Дощ змив усе – асфальти і бруківку,
Прополоскав нескошену траву.
Загнав в дупло і дятла і вивірку
Донизу вербам нахилив брову.
Дістав усіх своєю густотою,
Залив за комір кожному «сальця»,
Обсипав кожен ранок дрімотою,
Та в травні дощ завжди всім до лиця.
Спасибі небу, Богу і природі,
Що дощ травневий землю намочив.
Ми просимо його: «Вже досить! Годі!»
Ми прагнем сонця! Дощику, спочинь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878483
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2020
автор: Віталій Назарук