У серці і в небі – купчасто-кудлато.
В чеканні прояснення скрапують дні.
Чи засвітло вдасться циклони здолати
планеті, країні, родині, мені?
Чи з ніг не зіб'ють розшалілі цунамі?
Чи стихне колись озвіріла гроза?
Так сперто ще небо не гусло над нами.
Так глибоко в драглі ще світ не вгрузав.
Чатую в надхмар'ї найменшу з прогалин.
Краду спраглим оком найменшу блакить.
Чи з хлопцями коней не так розпрягали?
Чи надто втягнули тремкі борлаки?
Дай, Боже, знайти між ваганням рішучість
(либонь, всі незгоди мої – замалі).
Дай витримки й сили – розсунути тучі
мені і родині, країні, Землі.
© Сашко Обрій. Поезія
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878419
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2020
автор: Олександр Обрій