Ти чув? До Тебе я приходила вві сні,
До ліжка Твого нишком прокрадалась…
В селі, десь, обзивалися півні,
І тінь моя на Твою постіль відбивалась.
Ти спав? Розкинув руки на боки,
Чомусь насуплений був, а чи мо сердитий?
Хоч я й не бачила Тебе роки,
Печаль в житті - він на чолі відбитий.
Ти бачив? Зморшка на Твоїм лиці,
Лягла не рівно, ніби борозною.
Сльоза заснула мовчки на щоці,
Що сталося такого із Тобою?
Ти чув? Виски запорошила сивина,
Хоч темно у кімнаті, та я чую…
І думаю: - чия ж у тім вина,
Що біля Тебе лиш вві сні… я так мудрую?
А знаєш? Так боюся розбудить…
Ні, не Тебе, а те, що причаїлось.
Не хочу безнадійно ворушить
Те що було, жило, й між нами грілось.
В селі десь обзивалися півні,
І місяць зазирав в вікно охоче.
Ти чув? До Тебе я приходила вві сні,
Й поцілувала губи Твої… й очі…
Ти що не чув? Не говори мені лиш «НІ»…
До Тебе я приходила вві сні…
01.06.2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878353
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2020
автор: Валентина Рубан