Бетонні хащі міста сховали білий світ,
З вікна лиш сірі стіни, з цементу краєвид,
І сонце, мов із цегли, не сходить,бо важке,
А дощ, мов грає в кеглі, по плечах нагло б'є.
Тут все зависло в часі, у пам'ятках життя,
Є статуя ромашки, а ліс росте з сміття,
Залізні вікон грати тримають провода,
А я вже не згадаю, яка на смак вода.
Зростають й далі мури, а гори лиш у снах,
Втомились і амури, бетон в них на руках,
Лише маленька птаха, зарилась у гілля,
Співає, мов у полі, задихала і я....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878011
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.05.2020
автор: Galkka2