Чом ти, моя доля, скапуєш сльозою,
Із душі безмовно проливним дощем?
Вигод не шукала, ішла за тобою,
На вузенькій стежці стрілась з вітерцем.
Обіймав за плечі, лоскотав обличчя,
Осідали в серці пристрасні слова.
Задивлялась в очі, ось, вона - дещиця,
Від щастя й любові кругом голова.
Навпіл із коханням ділила розлуку,
Єднала молитва два різних світи.
Дарувала доля радість мені й муку,
Тяжка ж моя ноша та маю нести.
Приспів
Вітре, ти, мій вітре! Вітре, мій коханий,
Забери з собою в політ, не впусти.
Біля тебе завше в сонце день убраний,
Ти, для мене Сонце, лиш єдиний ти.
30.05.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877971
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2020
автор: Валентина Ланевич