Лиш небо це сіре, затягнене хмарами,
знає чому випадають дощі
над чорними нивами й білими храмами,
в пащеку бездушшя й в долоні душі.
На свіжі суцвіття невинні, неторкані,
й на темне патиччя, що варте вогню...
Це небо, в хустки нестрокаті замотане,
все знає, та тільки відмовчує дню
Питання усі - і змістовні, й надщерблені,
всі крики блаженні, блаженні і ні.
І ми залишаємось громовідведені
десь тут унизу, на саміському дні
З очима всебіч, із серцями лякливими:
не знати і йти - не прокляття, й не сон,
де пахне непрощенням, вітром і зливами,
і хлібом черствим, і прогірклим вином.
Лиш небо це сіре, затягнене хмарами,
знає чому гіркота на душі.
Бо навіть над храмами, навіть над храмами
падають чорні-пречорні дощі...
24.05.20 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877927
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2020
автор: Леся Геник