Через роки згинає часу плин
поставу горду, руки й спину…
Та моє серце просить в долі змін,
а в них: «люблю», і «не покину»…
Не вірю обіцянкам і словам,
де лицемірства чую кроки…
Ще віддаюся романтичним снам,
де мрії й почуття глибокі.
Навчилася терпіти і мовчать,
і берегти в душі довіру.
Я вмію вибачатись і прощать,
і у добро я свято вірю.
Навчилася любити й цінувать…
Натхненно Муза вчить творити…
Навчилася…ціною болю й втрат...
красиво й мудро в світі жити.
28.05.2020
Л.Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877685
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2020
автор: Любов Таборовець