Дві тонкі, мов дитячі, косички, вії, наче живинка пухка, –
Світ помалу кумедним дівчиськом поверта до життя вояка.
Хрипом після наркозу тихенько: – Ти, красунечко, хто? Як зовуть?
(А кирпатеньке сонце худеньке компліменти цінує ж, мабу́ть?!).
Бог за муки дав поміч учасну, ніби янгола світла прислав,
Щоб життя, мов чернетку неясну, вдало начисто він написав.
– Як наважилась ти, не злякалась, у шпитальну будівлю зайти?
– Бо до того завжди я схилялась, що це круто – комусь помогти!
Перев'язки робила солдату, виявляла своє співчуття,
Затягла телевізор в палату, як віконце в наступне буття:
Бокс, реклама, кіно поглинали і потроху розвиднілась тьма.
Лиш один мінус - часто проймали пеком ноги, яких геть нема!
Постіль, наче поляна квітчаста, – не така, як в лікарні дали,
Свіжий йогурт і ласощі часто, полуниць аромати пливли...
Ще до виписки дівчина звала, мов, до себе й такого прийму,
Що кохає безмірно казала, і не вадить коляска цьому!
Небагате житло і спокійне, та не в наймі все ж мали кутка.
Та шкода́ кислий настрій постійно у батьків, бо ж єдина дочка!
І вони просто потім рішили: хай пограється трохи дитя,
Хай за "щастям" ганяє щосили - хутко скі́нчиться та біготня!
Час минув - стала їй набридати доглядальниці доля сумна,
Не на жарт почала дратувати в милосердя затягнута гра.
Брак розваг, у маленькій кімнаті, мов зачинена в темній тюрмі:
"Що ж, Терезою доброю стати не судилося, певно, мені"...
Якось діва зібрала пакунки і дала трохи волі словам:
- Закінчилися наші стосунки - далі в різні боки́ - кожен сам!
Маєш пенсію - носять додому і житло - не на вулиці ж ти,
Хоч і нидіти сумно самому, та ще зможеш чогось досягти.
Не одна ж я на світі цікава - подивись як жінки розцвіли.
- Припини свій концерт, будь ласкава. Ноги в руки! Замовкни й вали!
- Марно панькалась я із тобою! - двері гахнули, наче громи́.
Вмить облуду зняло, як рукою, ласка зникла з очей зі слізьми.
Всіх любити? За все всіх простити? -Тиші звук вуха різати став.
Позитивний девіз "треба жити!", так гидотно в душі пролунав...
...У прогнозі сльоту обіцяли, атмосферного тиску стрибки -
Сварки мрії ураз поховали, полонили безладдям думки.
Звуки радіо плавно зникали... В Маріуполі дощик іде...
Цівки крові повільно стікали... Забирали життя молоде...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831695 - оригінал
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877621
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2020
автор: макарчук