Лютує вітер за вікном –
Гойдає тіні полохливі.
Земля, завдячуючи зливі,
Позбулась хворощів і втом.
І вабить вулиць філігрань –
Заплутана, мов павутиння –
У цю безмежну ніч осінню
Пірнути, вирватись за грань.
На чорний, наче смерть, асфальт
Ніхто в цей час не заблукає.
Обличчя міста прозирає –
Тьмяне – немов з розмоклих шпальт.
За містом – сосни вікові
В задумі кронами хитають.
Не відгукнуться, не спитають –
Чи вмерли ми, чи ще живі?
Зацьковані лісовики
Вдивляються в вогні химерні.
Їх світ – ніщо вже не поверне.
За ними – правда і віки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877540
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2020
автор: Ігор Крикотун