Не стели мені, Доле, шипи на рушник…
Натерпілась доволі я смути.
Розцвіте хай на ньому осінній квітник,
Що дасть музику літа почути.
Не вплітай кольори, що несуть в дім печаль,
Не неси прохолоду у ранки…
Не стели на волосся сріблясту вуаль ,
Розгуби її в барвах світанку…
Не тривож щемним спогадом душу у снах,
Намалюй ти їй казку весняну…
Там, де юність моя у химерних човнах,
Квітку щастя гойдає духм’яну.
Ти налий в мою чашу жагу і порив…
Не дивися, що втомлені крила.
Вдосталь маю в душі і наснаги і сил
Щоб для світу зорю запалила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877481
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2020
автор: Любов Таборовець