Не спасатися у комічності,
не писати «біль» в кожнім проміжку,
подивитися в очі вічності –
без крутійства і не навколішках.
Подивитись, як доля кроснами
оперує в буденнім клопоті --
не поняттями переносними
у лункім поетичнім рокоті –
а боргами, ділами, датами
і дорогами неминучими...
Як набрякнуть кишені втратами --
стати вишками в небо, кручами.
З сивим досвідом, ніби паростю,
глянуть в очі судьби зозулині –
хай застигне слів біла паморозь
на німих вустах нерозтулених
і залишиться ця окрушина
серед справ земних неозорості –
протирати скло незворушено
до правдивості, до прозорості.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877468
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2020
автор: Вікторія Т.