Щовечора на запітнілім склі,
Малюю пальцем я уявні двері,
Ці двері відчиняються мені,
І я тікаю швидко із квартири.
По траєкторії заплетених зірок,
Босоніж, наче пір'ячко, сповзаю,
З долоні зірочку здуваю, як пилок,
І в загадковий світ невидимо пірнаю.
Дрімає вечір в чорнім полотні,
Сріблясті зорі мене там гойдають,
І дуже затишно в цім просторі мені,
Мене додому лиш під ранок відпускають.
Лю
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877447
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2020
автор: Лю