Коли дні безкінечністю повняться,
коли ти забуваєш про те,
що метелик за промені ловиться
і що віра з листочка росте...
Коли серце бубнявіє мукою -
безкінечна рутина бруньчань, -
оживляєшся тихими звуками
молитов чистослівних ячань.
Оживляєшся білими вікнами,
що притягують небо до стін,
і думками гаруєш незвиклими
з понівечених болем колін.
Й намагаєшся геть не осліпнути,
поки жала і в груди, і в ум.
І не звикнути, Боже, не звикнути,
не всотатись розпукою лун!
Не забути про сонячні промені
і про спраглих метеликів спів,
про листочки, що прагнуть долонями
загої́ти цю вервицю днів...
22.05.20 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877437
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2020
автор: Леся Геник