В душі дощить, на серці непогоже,
Я - нерв оголений, в клубок мотаю біль.
Врятуй мене від мене ж, милий Боже,
Бо загубилась і не зна́йду ціль.
У по́темках думок, немов у хащах,
Блукаю, шпортаюсь, і навмання бреду.
Без тебе, Господи, ніколи і нізащо
Шляху́ до себе я не віднайду.
Хотіла вгору ... ось я на вершині,
За крок - обрив, німію на краю ...
Тут лід і полум'я ... боюсь, у цій "святині"
Зморожу душу, крила обпалю.
Мій ангел, певно, десь відпочиває,
Він біля мене втратив повно сил ...
Як крок зроблю, то він мене спіймає?
Чи просто полечу безкрила вниз?
Стою над прірвою, мій час лише минає ...
А що ж там далі? Щастя? Знов урок?
Тобі лиш, Господи, життя своє ввіряю,
Бери за руку, я зроблю цей крок.
© Зоряна Кіндратишин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877250
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.05.2020
автор: Зоряна Кіндратишин