Дощова нахмарилася туга –
Схлипує обвуглена весна,
Лиш яскрава сонячна попруга
Розорала темні небеса.
Палахкі тюльпани пригасили
Факели жагучого вогню.
Ярим знаком плідності і сили
Зерно проростає у ріллю.
Від початків Світу проростає,
Кров землі – живлющу воду п’є,
І нема тому кінця і краю…
Ластів’я в гнізді – єствО моє.
І, дрібна зернинка Макрокосму,
Щось там по-дитячи лопочу…
Прагне все душа людського зросту –
За науку болем заплачу.
Ця весна тривогою бунтує:
Сипле роси, тьохкає, цвіте…
І прозріння болісне дарує,
І проміння стелить золоте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876989
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2020
автор: Світла(Світлана Імашева)