Знесла курочка яєчко… яєчко простеньке.
- От якби це наша курка знесла золотеньке! -
каже дід. Почухав чуба, дивиться на бабу.
- А навіщо нам, дідусю?.. Дай біля тебе сяду.
Сіла баба та й питає:
- Що було б із того?
А дід тяжко так зітхає, морщить свого лоба.
Потім враз повеселішав, став вже й посмі-
хаться.
- То кажи вже, - каже баба. Чого усміхаться?
Бачу я ти щось придумав. Завжди так, дідусю!
Твоїх видумок вже стільки, що я вже й боюся.
Дід мовчить, лиш вуса крутить. Хитро позирає.
Ну а баба розійшлася:
- Хліба вже немає! Зате лижі є, три пари, човні
два великі, два скафандри, чемодани… вже не
знаю скільки. Ще й яєчко золотеньке пустиш,
як зарплату, то тоді тебе, сивенький, не впущу
я в хату!
Дід її ніби й не слухав, та все чув. Повірте.
Він сказав:
- То на Канари треба було їхать.
- А чому ми залишились з човном біля хати?
- Бо ж, ти знаєш, перестали давати зарплати.
Замінили на купони, а що за них купиш?
- Не морочся. Кажи правду. Бачу знову дуриш!
Розійшлася не на жарти… Голосно кричала.
Потім змовкла.
- Чемоданів так багато… Чому? – запитала.
Щоб тобі купити шубу, шапок з п’ять, спідниці
і кофтинки, й чобітки, теплі рукавиці. Ще при-
хопимо хустинок, платтячок з десяток. Будеш
тоді королева. Отакий порядок.
- Тоді добре, - каже баба, - продаси яєчко та й
поїдем на Канари. Ти моє сердечко.
Притулилася до діда. Дід із вуст ні пари.
Коли лад в сім’ї, навіщо тоді ті Канари?..
Добре знаю я давно цю сім'ю чудову. Мимо-
волі підслухала їх смішну розмову. Ті скафандри
й чемодани - то річні зарплати...
Треба курці яйце нести, а нам жартувати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876987
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2020
автор: Надія Башинська