Вимітають люди, а Бог залишає.
«Камне, стань алмазом», - поміч простягає.
«Вимітають» люди, в житті забувають,
Непрощення в серці крізь роки тримають.
Тільки Бог прощає, новий шанс дає,
В труднощах, в пороках цінне щось кує.
Він Один уміє всупереч любити,
І насправді душу людини цінити.
«Вимітають» люди, а Бог залишає,
В загрубіле серце ніжно промовляє.
Знає, що багато та людина зможе,
Знає: гріх лишити Дух Святий поможе.
Не судімо, люди, ближніх передчасно,
Краще помолімось за грішника вчасно.
А Бог хай працює над його душею.
Не ставай, людино, на землі суддею!
Бо Суддя над кожним — Бог і Його Слово.
І без суду брату в душі полиново.
Не суди, не варто, брату посміхнися,
І промов ласкаво: «Господом кріпися!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876593
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2020
автор: Лілія Мандзюк