[i][b]Ногами босими ступаю по стерні.
Все ж треба йти, хоч боляче мені.
У саме серце те відлуння болю!
Немає стежки у стерновім полі.
Чи сили вистачить, щоб шлях пройти,
Щоби своєї досягти мети?
Плече я дружнє поруч відчуваю.
На нього все ж надію покладаю,
Хоч розумію, що цей шлях лиш мій!
Мій хрест мені завжди нести самій!
Так боляче! О, Господи, дай крила,
Щоб хоч на мить над полем я злетіла!
…В кров збитими ногами йду туди,
Де не буває горя та біди… [/i]
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876415
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2020
автор: ялідія