Туман густий. Пуста лавчина.
На ній з букетом сів старий.
Життя прожите за плечима,
І вже немає більше мрій.
Лише дізнався, що у місті
Живе його палка любов.
Захвилювались мрії чисті,
Забилось серце в грудях знов.
І мрії виникли - зустріти…
Сюди не йшов він, а летів…
І захотілось жити й жити,
Бо знову він її зустрів.
І раптом постать із туману,
Немов лебідка попливла.
Лід у душі його розтанув,
Вона, вона – це йшла вона.
І він поплив назустріч долі,
Її він руки цілував.
Їй грів від холоду долоні,
Він знову жив, не існував.
Її легенько взяв під руку,
І попливли удалину…
Він пережив страшну розлуку,
Та він любив її одну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876334
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2020
автор: Віталій Назарук