Нема різниці я це, чи не я…
Не йду – сную під проливним дощем.
Верба плакуча звисла, як шлея,
Торкнулася плечей, немов плащем.
А дощ періщить, ллє за комірець,
Неначе вже промокла і душа.
Коли йому прийде якийсь кінець,
Щоб серце моє вітер повтішав…
Щоб просушив і душу й комірця,
Щоб із-під ніг поділася моква.
І висушив краплини із лиця,
І бруд в опале листя заховав.
Щоб засіяло сонце угорі,
Щоб білі хмари лебедем взялись.
До заходу щоб промінь догорів,
Щоб день і ніч при зорях обнялись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876333
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2020
автор: Віталій Назарук