Час сиплеться, немов пісок,
Кожна хвилинка – то піщинка.
Його не здвинеш у куток,
Гладкий, коштовний, мов перлинка.
Час плескає, немов вода,
І невгамовно так потоками стікає,
То все здійма, то все спада,
І нових визначень та вимірів шукає.
Час ясно сяє, мов зоря,
Яка світлом поринає в далечінь.
Всі континенти та моря
Для минулих та майбутніх поколінь.
Час бринить, немов струна,
То споглядає, то пронизує.
Весь простір – лиш грань одна,
Яка на все свій блиск нанизує.
Час дме, неначе вітер,
Ширяє далі, у незриму безвість.
Все, що створив, що витер,
Все – стала пило-газова непевність.
Час горить, немов вогонь,
То димить іскристо,
То пече в шарах долонь,
То блищить барвисто.
Час мерехтить, немов веселка,
Переплітається світами
І не стрибає, мов газелька,
Не розривається мостами.
Час переливається, неначе хвилі,
Не має ні початку, ні кінця,
Усе змінити чи не змінити в силі,
Не має рівності або ж кільця.
Час залишиться майже навічно, як і Всесвіт, не Земля,
Немов стрімкий незнаний неосяжний пух,
Не плаче та не радіє щиро й палко, ніби немовля.
Без тям, куди та як несеться весь цей рух.
Час лине, ніби вихор сильний,
Не уповільнюється та не зривається, а тільки віє.
Він незворушний, неухильний.
Він все змінює і в той же час змінити нічого не сміє.
Час б'ється, ніби у природі звірі,
Де кожен бореться за своє виживання.
Він тільки тягнеться у повній мірі
І не піддається законам вимирання.
Час маневрує, неначе магніт,
І накладає свій тиск стійкий та незмінний повсюди,
Показує всім свій звичний привіт,
Про який знають і рослини, і тварини, і люди.
Час рухається, немовби ураган стихійний,
Щось поглинає, щось відкидає у даль.
Його почерк точний, неповторний та рушійний.
Ним буде списана віковічна скрижаль.
Час проходить, нібито швидке життя,
Хоча, напевно, тільки він ніколи не мине.
Час такий же унікальний, мов серцебиття,
Десь ніщо не зрушить, а десь усе переверне.
24.11.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876306
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2020
автор: Оля Тимошенко