Увсебіч пелюстки розлетілись і впали.
Дощ змивав цю одежу весни.
І розбризкував, сіяв дрібненьким опалом,
І тремтів світ любові рясний.
Ми ж з цвітінням під сонцем купались безмірно.
Зав*язь, ніби проснулась од сну.
Хоч нестиглість бентежна, грішила покірна,
Лише дощ увібрав всю вину.
І прозорість опальна розмила дощенту
Все, що так хвилювало колись.
В скронях стукала зваженість, клекіт крещендо.
Зав*язь першу прикрив зелен- лист.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876251
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2020
автор: Світлая (Світлана Пирогова)