Іду по стежці, а кругом поля,
Мов золото, налиті пшениці.
І розумію – це моя земля,
І радість виникає на лиці.
Як вартові – розлогі ясени,
А неба синь, неначе океан.
Поля щедроти дарять восени,
А вранці біжить хвилею туман.
Землі своїй, народу й Кобзарю
У серці завжди я хвалу ношу.
У полі з Богом сам поговорю
І хочеться співати про красу…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876101
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2020
автор: Віталій Назарук