Нам важко жити. Ми взяли
У наших предків в спадок бездержав"я.
І в нім закладені нерівність та безправ"я...
Цей хрест важкий довіку нам нести?
Ми дуже різні. Хтось запорпавсь в гній
І лиш матеріальне поважає,
А хтось висот духовних досягає -
На кожному із нас хреста оцього тінь.
Хтось хоче випростатись з-під цього хреста,-
Що ніби він не він і це не його ноша,
І взагалі, людина він хороша,
У нього навіть мова вже не та.
Його допустять до своїх висот
Пихаті, гонористі можновладці,
І стати одним з них можливо вдасться,
Заглядуючи старшому у рот.
І навіть жити в білокам"яній,
І лаяти Христа, Мазепу і Петлюру.
Народу рідного зневажити культуру
І трудно жити в шкірі не своїй.
"Нерусский" скажуть-"Кто ти єсть?Хахол"
Він, при чинах, відчує меншовартість.
Якби ж у нас була своя державність
Він був би українець, не хахол...
--------
Ніяковіли наші дітки в Чужині,
Яким батьки про Рідну Землю розказали,
Коли її ім"я на глобусі шукали -
Знайти і показати друзям не могли
Ніяковіє жіночка з села.
Натомлена колгоспна трудівниця,
Коли упевнена у собі продавщиця
Їй мову на російську поправля
Несемо хрест свій по усіх світах
І наші діти змалечку вже знають,
Що нас і нашу мову зневажають
І іншій мові своїх діток вчать
Несемо хрест свій. Горбимось під ним.
На жаль, його вагу ми дуже добре знаєм,
Це 33 рік, відібрані врожаї,
Колгоспне будівництво, дорога на Сибір.
Ми горбимось під ним.Його вага важка-
Повалені хрести, розстріляні поети.
Люд, розпорошений по всіх кінцях планети.
Порожні трудодні. Спустошена душа.
Несемо хрест свій. По усіх світах.
А дехто з нас його не помічає.-
Так віл в ярмі спокійно ремигає,
Чужого воза тягнучи на шлях.
Він привчений, що сіна свіжий жмут
Йому дбайливо кинуть за роботу,
Прив"яжуть, коли треба, біля плоту.
І люди деякі так як воли живуть.
-------------
Що відчувала - записала,
А може, цього вже не треба,
Бо зжалилось над нами небо,-
Імперія Радянська впала.
Державо Українська! Ти встаєш -
Омріяна, велична і прекрасна,
Обкрадена, оббріхана, нещасна,
Але тепер ми скинемо свій хрест!
Тепер ми можем всі разом,
Неначе в пісні про калину,
Підняти нашу Україну,
Якби ж були ми всі разом!
На превеликий жаль, знайшлись людці,
Які і тут знайшли собі тепленьке місце,
І спільний наш пиріг їм вдалося обгризти.
Уже сьогодні мають все.І камінці
Коштовні, і рахунки за кордоном-
На них осіло вкрадене в народу.
На жаль, каліфорнійські вя"зні не усі,
Хто крав. Злодіїв ще багато,
Що видеруть у матері і брата,
Нажите заховають у тіні.
Хоч знають-місце злодія в тюрмі,
Беруться нам Державу будувати.
О Боже! Що це сталось з нами?
Спустошенність душі відлунює з роками!
Спустошенність душі-байдужість до країни.
Спустошенність душі-байдужість до ідей.
Та щире золото любові до людей
Є в душах патріотів України.
Ми молимось ЩОБ ДОБРОЮ БУЛА
РОЗУМНОЮ І СИЛЬНОЮ ЛЮДИНА,
І ЩОБ НАЗАВЖДИ У ВІКАХ ЦВІЛА
ДЕРЖАВА НАША -МАТИ УКРАЇНА!
2000рік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876065
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2020
автор: іванна квітнюк