Я зараз, як обірвана струна,
І я сумую й одинока,
Яка так рветься до добра,
Але їй не дають ступити й крока.
Вона хотіла буть щаслива,
Але в лісі заблукала сама.
І зараз не знає, що робити,
Лиш серце говорить, що треба жити.
Вона, як та квітка, що без любові засохла,
Не знає, де їй живильну воду взять,
Вона ще по цьому світу іде одинока,
Лиш сонячне світло повертає її до життя.
А люди казали їй бути простішою,
Немає чого в цьому світі робити добро,
Вона ж їх не слухала...
А просто за покликом душі жила.
Їй говорили: "Навчися не думать".
"Забудь, що в тебе серце є!"
Але стати, як всі вона не могла,
Тому й жити за совістю душі вирішила.
А зараз у серці - душевний біль і каяття.
За те, що думала врятувати одну людину.
Вона ж думала, що сильна...та дарма,
Але просто на себе забагато взяла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876027
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2020
автор: Юлія!!!!!!!!