Минають дні,
Минають ночі
І карантин колись мине.
Засяють твої зорі-очі,
Коли уздрієш знов мене.
Не плач, не плач в ті карантинні ночі.
Любов і карантин цей прожене.
Сльозами вірус не проженеш,
Змарніють щоки, вихуда лице,
Як не крути, його ще ти ожениш,
Ти не сумуй, куди він там втече?
Ще б пак, закрили всю округу,
Сидить удома, пише лист тобі,
Щоб висловити ту нестерпну тугу,
Хоч якось та й порадити собі.
Листи уже й відправив, не хвилюйся,
Пером лиш крапку дострочив,
Ти лиш на нього то не дуйся,
Його також цей хаос з толку збив.
Таке творилося тільки в тих серіалах,
Що ви разом дивились навесні,
Гадали, як то жити в драмах,
Поки в такій не опинилися самі.
Та кожна драма - то чиясь наука,
Людей помучить, змучиться й піде,
Така вже є природа муки,
Ніхто усе життя так не живе.
Пройде весна, наступить літо,
А літо пройде, буде осінь золота,
Так що, мала, ми ще злітаєм в Кіто,
Не вішай носа, ти ще молода.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875810
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2020
автор: Marianna Rainbow