Всесвіту однаково, хто ми,
Чи навколо Сонця десь кружля
Крихітна, зажурена Земля,
Ця планета, вражена людьми.
Драм глобальних звичні винуватці
(Ще планету мають про запас?) –
Хтось нехитрий, дикий дурандас
І серйозний дядько у краватці.
Сапіенс! У власній правоті
Він не сумнівається ніколи.
Падають невтомні феї, бджоли,
Тільки квітів сльози золоті?
Кануть пелюстки безплідних трав,
Слабшають пташині голоси…
Хто річки покрав, «віджав» ліси?
Хто себе самого обчухрав?
Ким було ти, людство, дотепер?
Для спокути мало ще нагоди?
Хто пройме цього царя природи:
Чи Чорнобиль, чи сліпий бобер?
«Ум» такий планеті остогид –
Скине з себе людство, і – ажур.
Що, коли воно, для когось тур, –
Вражений або вразливий вид?
Космосу безмежна глибина…
Може в нім, не лихо, а перлина,
Виросте, отямиться людина?
Мчить планета, крах свій обмина.
© Оксана Осовська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875782
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2020
автор: Оксана Осовська