У темній глибині безодні
пащі хекають голодні.
Щелепами час від часу
ловлять свіжовбите м’ясо.
На півноса зазираю —
не видно ні кінця, ні краю.
Лише холод спить на вістрі,
сопе крізь перемерзлі ніздрі.
Потираючи долоні,
призвідник діє лихо зовні.
Вкрай амбітний Божий раб
будує стратегічний штаб.
Розкладає на канапу
фігурки і затерту мапу.
Помагатимуть вони
планувати хід війни.
Пробиває промінь ззаду
зелене листя винограду,
намагаючись донині
дати світло чорній прірві.
© [i]Денис Стаценко
Долучайтеся до мого віршованого
Telegram-блогу — [url="https://t.me/joinchat/AAAAAEZT31kLPB1jx3nJxw"]«Дурлики»[/url][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875755
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2020
автор: Денис Стаценко