Як тобі,
моя пташко,
літати у небі,
не надто вітряно?
Ніч чарівниця розкинулася,
місяць
закріпився за болти.
Скільки в тобі тої сили,
скільки в тобі
того світла
засіяно?
Прагнеш висот,
кружляєш над небом,
хочеш від чогось
втекти.
Бачиш,
у травах люди,
серця у них загіпсовані,
Сполохані
маленькі мурашки,
в яких серця
надто малі.
Всі свої почуття,
пташко,
складають в пазли,
бо вони змарновані,
Сковані
і їм тяжко
від того рухатись далі
по землі.
Я б полетіла
з тобою,
приймеш мене,
однаково,
Тут надто довго
триває зима,
вулиці сповнені сумом.
Я б так злетіла
і знову відчула,
яке на смак життя
заново,
Під твоїм крилом
було би спокійно,
я б попрощалась
з шумом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875741
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2020
автор: Олеся Шевчук