Рожевим пуп’янком розцвів світанок
Й розлив в маснички прегустий туман.
Ні, дивуватись я не приостану
Красі тій.
Скаже хтось:
самообман.
В моїх словах ні грама позолоти.
Це копії невдатні земних див.
Побачені хоч раз всупір цейтноту,
Вони лишають в серці позитив.
Ви обзирніться, люди, довкруж себе
(І ті, котрі прожили за літ сто):
Он якір кинуло в калюжу небо,
Й флотилія там білих пелюсток…
Шепочуться півонії в очіпках
Про швидкоплинність весен і життя…
За світ оцей тримаємось ми чіпко
І всотуєм його до забуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875667
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2020
автор: Valentyna_S