Тетяна сиділа з низько опущеними плечима. Її голова безсило впала на груди. З лівої руки, що безпомічно лежала на колінах, виглядав клаптик паперу з поспіхом записаним номером телефону сімейної амбулаторії. Права ліаною повисла у повітрі, тримаючи мобільний, з якого долинали характерні уривчасті звуки.
Величезна маса повітря, вагою в сотні кілограмів, тиснула на жінку і позбавляла її можливості навіть поворухнутися. Вона була спустошена, вичавлена і розтоптана одночасно. У голові за інерцією знову і знову продовжувала вертітися телефонна розмова з сімейним лікарем…
– Допоможіть! – благала вона в слухавку. – Вчора у мого онкохворого чоловіка скінчилися призначені медичні препарати.
– Так у чому справа? – протяжно-сонним голосом запитала співбесідниця.
– Потрібен новий рецепт!
– З цього питання вам необхідно звернутися до спеціалізованої лікарні, а не до сімейного лікаря, – так же спокійно і розмірено почулося в трубці.
– Справа в тому, що у чоловіка уже кілька днів підвищена температура, а тому вузький спеціаліст відмовляє у видачі рецепта до її нормалізації… – з помітним хвилюванням у голосі намагалась пояснити Тетяна.
– Чим я можу вам допомогти? – байдуже чулося з іншого боку.
– Будь ласка, прийміть виклик додому, ви ж дільничний лікар, – попрохала Тетяна з надією.
– По-перше, не дільничний, а сімейний. По-друге, вибачте, не можу. В зв’язку з епідемією коронавірусу ми тимчасово не обслуговуємо пацієнтів вдома, – спокійно долинав сонний голос зі слухавки.
– Тоді я привезу чоловіка до вас у амбулаторію на таксі.
– Навіщо? – байдуже звучав голос.
– Можливо у нього коронавірусна інфекція і потрібно зробити відповідний тест та призначити лікування? – поступово нервове напруження у Тетяни зростало і витримка починала їй зраджувати.
– Почекайте, не кричіть. Я добре вас чую, – холодно зупинив її голос на іншому боці. – Яка температура тіла у вашого чоловіка?
– Коливається в межах 37,2 – 37,6 градусів, – відповіла Тетяна і вогник надії зрушити з місця славетний механізм реформованої системи медичної допомоги зажеврів у неї десь глибоко в підсвідомості.
– Ускладнення дихання є? – продовжував ставити питання голос.
– Немає, – так же коротко по суті відповідала вона.
– Ні, це не ознаки COVID-19, – спокійно, але категорично, долинуло зі слухавки. – Везти не потрібно. Таке підвищення температури при відсутності симптомів простудного чи іншого захворювання може давати сама онкологія. Це не наша компетенція.
– Що ж тоді робити?! – приречено майже закричала Тетяна.
– Звертайтесь в онкодиспансер. – категорично відрубала сімейна лікарка і поклала трубку.
Коло замкнулося…
12.05.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875637
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2020
автор: Олександр Мачула