По житті я тепер, наче загнаний кінь,
Вже і гриви позбувся своєї
Доживаю свій вік і ходжу наче тінь,
І ніяк не сховатись від неї.
Сивина вже давно огорнула мене,
Та ще розум працює нівроку.
Що наміряно нам, нас воно не мине,
Хоч оте завжди маєм під боком.
Часом серце у грудях заб’ється й мовчить,
Наче час зупинився навіки.
Та ще ні, та ще ні, не прийшла моя мить,
Коли маю заплющити віки.
Кожен день прокидаюсь, то значить живу,
Серце кров’ю облите від болю.
Хоч життя натягнуло свою тятиву,
Розірвати її не дозволю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875597
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2020
автор: Віталій Назарук