Вони не думали про себе,
Тому, що дбали про усіх,
Тож маємо блакитне небо,
Росисті трави, світла сміх.
Вони у полум’ї атаки,
Губили юності мости,
І залишались жити в маках,
І оселялися в листи,
Чи в бронзу, в тіло обелісків,
Десь на околиці села,
Де білокора суть берізки,
Над ними весни підняла…
Тривожну пам'ять важко стерти
(було ж півкроку до біди)
Якби не Ви ,невинні жертви –
Проти фашистської орди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875253
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.05.2020
автор: Стяг