На голові у жінки чорна шаль,
З-під неї вибилися срібні павутини
Колись русявого волосся.І печаль
В її очах блакитних вже застигла.
Вона стояла тут біля плити,
Де її син єдиний спочиває.
Він Україну-неньку вберегти
Від ворогів так щиро-щиро прагнув.
І захищав її, як тільки міг
Та куля у бою його скосила.
Ой, не загоїть час біль матерів,
Бо їм дітей своїх забуть несила.
Та й ми їх пам"ятатимем усіх,
Бо подвиг не померкне з часом їхній,
Вони живі, в серцях наших живі,
Хоча залишились назавжди молодими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875200
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.05.2020
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський