Ця Пам’ять болем серце голе оре:
Немає з нами тата – не дожив…
Ворожі монстри плюндрували поле,
Бив смертний час – пора кривавих жнив.
В сімнадцять літ у білій сорочині –
У лавах оборонців - жах війни…
Чи ж хоч гвинтівку ту дали хлопчині?
Метал зустріли голими грудьми…
Кров парувала і чорніла рана,
А монстри бились, і земля гула:
Народу біль – Велика Вітчизняна,
Планети горе – Друга світова.
Недовго батьку довелось прожити…
О, скільки їх скалічила війна!
Ішли – собою Матір захистити…
Лишилася навіки я одна.
І кожний травень, як гримлять салюти,
Від туги не святкується мені:
Я свічку ставлю – батька пом’янути
Й мільйони тих, загиблих у війні .
У тій, проклятій, що забрала тата,
І в цій, «гібридній», що зжирає нас…
А той, що називався «старшим братом»,
Прийшов сюди – вбивати в горя час…
Кровиться пам’ять… Свічка не згасає…
І не пробачать сироти нові..
А в кожного, хто війни починає,
Тавро убивці тліє на чолі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875150
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.05.2020
автор: Світла(Світлана Імашева)