Село моє встелилось у долині,
Струмки із гір його розділяють.
Співає соловейко на вершині,
А жайворинки в полі допомагають.
Лечу до нього, щоб вклонитись,
Пройтись босоніж по землі.
Води з цілющих джел напитись,
Поцілувати мамині руки в яких мозолі.
Хочу пройтись знайоми стежками,
Вдихнути аромат твоїх лісів.
Смакувати вареники мами,
Впіймати метелики з поміж полів.
Моє село - це загадкова доля,
Що нас з світами поєднала.
Нас гартувала сталева воля,
А любов всіх об'єднала.
Село моє - це дзеркальні роси,
Що золоту пшеницю напувають.
Духм'яні трави, сінокоси,
І щасливі миті, що душу зігрівають.
Квітує село, збирає родину,
Що подалась в далекі світи.
Пробач мені мою провину,
Що залишив тебе самотньо рости.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875070
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.05.2020
автор: Віктор Варварич