Вдихну на повні крила,
Розправлю різко груди,
Незайманість любила
Того, що не забуде.
Того, хто прокрадеться у затишок вечірній,
Легесенько торкнеться своїм терпким ганчір'ям
І в сон старий затягне
Безболісно весною,
На свій манер роздягне
Знайомою рукою.
Але той сон нічого,
Для мене вже не значить,
Достатньо,
щезни..
з Богом!
Прокинься,
вистачає..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874998
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2020
автор: Марта Миколаївна