Жовтий лист
Це дуже зворушлива розповідь
однієї літньої жінки, з якою я
лежав у лікарні з пневмонією.
Вмирають діти й старики
Від епідемій та застуд.
Така в нас доля на віки –
Хвороби не пройдуть.
Одну дівчину погубить
Намірилась стихія,
І намертво вчепилась в плоть
Безжальна пневмонія.
І збились з ніг всі лікарі,
Як дівчинку спасти.
Матуся з ранку до зорі
Просила Бога помогти.
Сиділа тихо вся в сльозах…
Дівча в вікні щось шепотіло:
–Десятого борвій відтяг
й дев’ятого не стало.
На днях було їх сорок п’ять…
–Ти що рахуєш донечко?
–Дивлюсь листочки як летять,
немов пташине пір’ячко,
з плюща по стінці прямо вниз…
Життя, як свічка, тане,
коли впаде останній лист
тоді й мене не стане.
–Та що ти доню! Гріх – не скни!
При чім тут листопад?..
Іди хоч трошечки поспи,
недуг піде на спад!
Вві сні шептали наче лід
Її безкровнії вуста:
–Хочу побачить я політ
останнього листка.
Йшов сильний град, немов косив
Він листя все нещадно.
Та чудо! Вранці лист живий
Дививсь з плюща відрадно!
–Поглянь, кохана, лист висить,
він сильний – і ти справишся!
І наша лікар говорить,
що скоро ти поправишся.
–Вона мене не вилічить,
мені не жити й дня,
коли останній лист злетить,
тоді помру і я…
Та день пройшов, а жовтизною
Листочок їй всміхається!
Заснула дівчинка живою,
Мовляв: «Листок знущається!»
Негода рвалася нічна,
Нещадно вітер віття рвав,
А вранці, сміючись дівча,
Сказало: «Лист не постраждав?!
Він стійко витримав удар,
немов би влип в стіні.
Мабуть таки це Божий дар,
щоб не померти мні.»
Лікарка ввечері зайшла
Та й усміхнулась нам:
–Ви справились, біда пройшла –
то ж радуйтесь життям...
Невдовзі ескулап пішла,
І мати з дочкою присіли.
–Тобі я хочу розказать
плющі як облетіли…
Постукав якось в двері нам
старий художник – наш сусід,
і волю я дала сльозам
й розповіла твій дєтський брид.
А він як крикне у нестямі:
«Її я смерть не допущу,
як мо’ довірится життям
якомусь там плющу!»
Він цілу ніч десь пропадав,
А потім занедужав,
І життєрадісний запал
Він зберегти не здужив.
Замерз нестерпно й ледве дихав,
Коли зайшов в свою кімнату.
Зібрав всі фарби мовчки, стиха
І зліг в не змозі більше встати.
І я носила йому пить,
Лежав він весь в поту.
–Тепер дитина буде жить! –
Кричав старик в бриду!
Болів не довго – днів зо два,
Сьогодні він помер.
–Життя прожив я не дарма, –
Шептав, шептав й завмер…
Тепер дитиночко я мушу
Сказать тобі, вже все одно,
Ми пережили мить найгіршу,
Піди і глянь в своє вікно.
Листок там замаскований –
Секрет відкрию я тобі:
Він маслом намальований
На мокрій цегляній стіні.
Дідусь всю ніч його писав,
Коли під буйний вітру свист,
З плюща десь, кружелясь, умчав,
Його останній жовтий лист!
Юрій Ярема
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874943
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2020
автор: Юрій Ярема