Співав мені сумної нині ліс:
«Так рідко вас, людей, сьогодні бачу.
А я на таці – кисень вам під ніс.
І ґрунт ваш сторожу ще на додачу».
Кажу йому: «О, лісе! Не журись!
Ще трохи і прийдуть до тебе люди.
Ти поки що в зелене зодягнись
І розучи з крилатими етюди.
Пустив сльозу. «Не треба. Що ж ти так?»
До губ його поморщених припала.
Всміхнувся. Плечі випрямив. Козак!
Зоря у його позирку заграла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874703
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2020
автор: Крилата (Любов Пікас)