Злився Влад, бо змерз у спину,
Хотів спати, плющив очі,
Виглядав свою дружину,
Що прийшла посеред ночі.
Кулаками в двері гупав,
І вже голосу дав волю,
Верещав, ногами тупав –
Та до цього звикла Оля.
-Доки буде це тривати?
Ресторани, клуби, танці…
Досить роги наставляти!
Знаю всіх уже коханців!
Я тобі – не веретено,
І повагу тут здобуду,
Друга скрипка - не для мене,
Грати я цю роль не буду!
Муж - це соло! Ти не знала?
Досить віятись, гуляти,
І в сім’ї, щоб пам’ятала,
Буду я диригувати!
Відрубала Оля Владу:
-Що ти з себе представляєш?
Дякуй долі, що хоч ззаду
Ти в оркестрі цьому граєш!
Я стомилась, хочу спати,
Голова болить і ніжки…
Влад зітхнув, що тут казати?
І поплівся мовчки в ліжко.
Сон приснивсь: В концертній залі
Публіка шляхетна всілась,
А у нього ноти вкрали,
Та ще й паличка десь ділась…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874653
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2020
автор: Катерина Собова